ТАМАЗ СОМХІШВІЛІ: УКРАЇНСЬКА ГОЛГОФА БРИТАНСЬКОГО ІНВЕСТОРА
Черговий «Будапештський меморандум» замість реальних гарантій безпеки від Великої Британії отримуєш, коли плюндруєш британських інвесторів.
Сьогодні, коли кожен долар і кожен фунт західної допомоги від партнерів – на вагу золота для України, коли кожна партія зброї від США та Великої Британії допомагають ЗСУ тримати оборону, коли політична, фінансова і військова підтримка Заходу має значення для самого існування української держави – надважливого значення набуває захист інвестицій західного бізнесу в Україну. Від рейдерства, свавілля чиновників, правоохоронців та суддів, наклепництва продажних медійників.
Що буде, якщо Україна такий захист не забезпечить – показав останній візит британського прем’єра Ріші Сунака. Замість гарантій безпеки і допомоги нам дали черговий Будапештський меморандум. Порожню декларацію, яку навіть сам Сунак демонстративно називав «запевненнями у безпеці». Що виглядало особливо принизливим на фоні жалюгідного, як піар-мантра повторюваного Зеленським словосполучення «гарантії безпеки».
Немає жодних гарантій, пане президент, і ви це розумієте під личиною свого акторства. Чому? Теж добре знаєте.
Дуже проста теза – якщо західних підприємців зневажають в Україні, якщо їхні елементарні права, захищені міждержавними договорами – зухвало паплюжаться, якщо вкладені ними у розвиток України гроші – крадуться, а їх при цьому поливають брудом у замовних статтях у ЗМІ – дуже наївно думати, що все це не вплине на політичні відносини між Україною та партнерами. Ще як вплине. І вже, як бачите, впливає. Політика – продовження економіки. І коли сьогодні скорочуються обсяги допомоги, надходять прохання припинити наступ і думати про перемовини, накопичується втома від України і від її «ковбойської» зовнішньої і гангстерської до інвесторів внутрішньої політики – не треба дивуватися.
Ніхто не хоче підтримувати злодіїв і корумпантів, які грабують інвесторів допоки грабіжники не будуть покарані – мабуть, вже наступною владою. Але факти для цього покарання мають бути публічно викладені вже сьогодні. Інвестори зазвичай терплять довго, але у певний момент терпець уривається, і вони починають говорити. І з темряви на світ піднімаються факти, що показують справжні огидні обличчя посадовців-корумпантів та їхні злочини. Ми – група чесних журналістів, яка буде висвітлювати їх на цій сторінці та сайті.
Отже, перший кейс – один з найбільш кричущих. Тамаз Сомхішвілі – британський інвестор, якого спочатку пограбували, а потім – оббрехали та зацькували в Україні.
Історія інвестицій Тамаза Сомхішвілі в Україну довга, але проста і дуже показова.
Обдурити, пограбувати та оббрехати – рецепт міжнародного інвестиційного співробітництва від української влади
У 2007 році компанія “Київ Термінал” перемогла в інвестиційному конкурсі на реконструкцію Харківської площі у Києві. Інвестиції передбачалися у розмірі 165 млн доларів. Компанія сплатила місту суму, еквівалентну на той час 14 млн доларів. Після цього міська влада скасувала реконструкцію та інвестиційний проект, а згодом відмовилася відшкодувати інвестору витрати та збитки. Витрати інвестора оцінив незалежний міжнародний оцінювач Бейкер Тілі. У 2019 році суд першої інстанції зобов’язав КМДА відшкодувати збитки компанії Сомхішвілі. Наразі справа повторно перебуває у Північному апеляційному господарському суді Києва. З огляду на російську агресію, 2022 року Сомхішвілі запропонував столичній владі мирову угоду. Зокрема, інвестор був готовий відмовитися від присуджених коштів, але чиновники відкинули цю пропозицію. З цього моменту розпочалася інформаційна атака на бізнесмена.
Величезна кількість «блогерів» та «журналістів» на кшталт сумно відомого Сергія Іванова та не менш одіозного правого радикала Олександра Аронця видали «на гора» десятки замовних матеріалів. У чому тільки не звинувачували британського підприємця – і у ремонті російських літаків, і у зв’язках із російською мафією, і у партнерстві з російськими олігархами. Всі ці звинувачення були спростовані відомим українським юристом, керуючим партнером міжнародної юридичної компанії Wolf Theiss Тарасом Думичем.
Правник розставив крапки над «і» і довів до суспільства об’єктивну картину. Тамаз Сомхішвілі народився у Грузії та з 1978 року проживав у Сибіру, де зустрів розпад Радянського Союзу. В регіоні росії, де, напевно, кожен третій працівник нафтогазової галузі був українцем, він також розпочав свою підприємницьку діяльність із видобування та експорту нафти, причому сам особисто часто працював безпосередньо на родовищах. Згодом його нафтовидобувна компанія увійшла до групи “ЛУКОЙЛ”, яка була та залишається найбільшою російською нафтовою компанією, що не належить державі, істотним міноритарним акціонером якої тоді була американська Conoco Philips, одна з найбільших американських нафтових компаній.
До 2007 року пан Сомхішвілі повністю вийшов із нафтового бізнесу, і ті гроші, які він заробив у ньому, почав інвестувати в інших країнах, серед іншого в його рідній Грузії та Україні. Зокрема, лише в Україні ним було проінвестовано близько 30 мільйонів доларів.
Компанія Тамаза Сомхішвілі TAM Management дійсно займалася авіабудуванням, проте не мала жодного відношення до російського авіапрому. А навпаки. Одним із контрагентів TAM Management є Укроборонпром.
Нащадки Геббельса атакують
Проте незручна правда нікого не цікавила. Ба більше, викликала нові хвилі брехні. Тепер цькувати почали вже Тараса Думича, і на медійну сцену витягли нових гравців – захисника багатьох скандальних забудовників, екс-заступника головного архітектора Києва Віктора Глебу і журналіста «НВ» Дмитра Тузова, які видали свої «розслідування», керуючись рецептом Геббельса – 20% правди і 80% відсотків брехні.
20% правди – це, наприклад, тези про те, інвестор намагався реалізувати проект без тони бюрократичних дозволів і рішення Київради на більшій площі, ніж передбачав договір, але ж якщо додати до цих 20% інші 80%, то виявиться, що Україна – не Велика Британія, і в такій країні, як Україна, інакше не можна. Бо якщо платити за кожен дозвіл і рішення Київради, то ціна проекту виросла б щонайменше вдвічі. Щодо більшої площі проекту, то це була вимога часу: через збільшення обсягів руху на Харківській площі нова розв’язка вимагала більшої території, тобто збільшення відбувалося виключно в інтересах киян.
Ще однією «вбивчою» тезою, якою козиряють викривачі, є судовий процес 2016 року, в межах якого було зафіксовано конкретні цифри збитків інвестора. Так, ТОВ «Київ Термінал» отримало кредит від кіпрської компанії Сомхішвілі на реконструкцію площі, і ніякої сенсації тут немає. Це необхідний хід для юридичного захисту виділених коштів, адже відомо, що таке українські банки і українські суди. І так, щоб зафіксувати ґрунтовність вимог, одна компанія інвестора судилася з іншою – просто для того, щоб юридично довести, що трати були, і трати чималі, і спрямовані вони були саме на потреби міста. Бо інакше це в Україні не працює. Сотні інвесторів, в тому числі українських, змушені чинити так само, бо такі правила пропонує їм держава, і вони мають виживати. Бо на підтримку держави розраховувати не доводиться.
«Глухота» президента і Кабміна
Варто зазначити, що інвестор неодноразово звертався з відкритими листами до президента і Кабміна і нагадував їм про існування Угоди між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії про заохочення та взаємний захист інвестицій. В межах якого інвестиційний спір мав би бути давно вирішений.
Але, мабуть, когось більше цікавило «Велике крадівництво» і відосики, і центральна влада «не помічала» британця і не збиралася виконувати міжнародну угоду. Ба більше – інвестор отримав відверто ворожу позицію від Мінюсту, який в агресивній формі відмовився від переговорів з урегулювання, повторюючи «зручну» мантру про «російське громадянство». Далі – більше. Державна міграційна служба позбавила інвестора посвідки на проживання в Україні – це був свідомий хід для ускладнення можливості отримання позитивного рішення у судовому процесі.
Міська влада Києва натомість, хоча і не здійснювала необхідних зусиль для врегулювання спору, в той же час зберігала певний нейтралітет і не намагалася політизувати питання. Проте нещодавно Громадська Рада при КМДА, підконтрольна діючому меру, втрутилася у суперечку на боці опонентів британського інвестора, озвучивши рівно ті самі наративи, що озвучували «журналісти», «блогери» та «експерти». А глава Громадської ради Г.Кривошея навіть подав звернення до Генпрокурора, голови ОПУ та мера із закликом «втрутитися у ситуацію» (що насправді є протиправним). Крім того, у британському виданні «London Insider» була опублікована стаття з тими ж тезами. Усі ці події свідчать про те, що мер та його команда все ж таки зробили свій вибір у складному питанні – розумні вони чи красиві – на користь останнього і разом із центральною владою вирішили попіаритися на гучній справі.
Однак, як у дописах Громадської ради, так і статті «London Insider» про реальну роль мера та його команди у справі написано незаслужено мало.
Але як воно було насправді – краще дізнатися «з перших вуст», які досі мовчали. Однак кожне мовчання і кожне терпіння має свої межи. І після терору, влаштованого центральною владою і підлої та жадібної позиції мерії, настав час дізнатися правду!
Реальна історія Тамаза Сомхішвілі з перших вуст
Отже, як ми вже казали, у наскрізь корумпованій країні, якою, на жаль, була і є Україна, будь-який закордонний інвестор змушений діяти за дикими правилами, що існують на дикій землі – просто, щоб вижити.
І налагоджувати комунікації з тими особами, які здатні забезпечити прийняття рішень щодо захисту, підкреслимо, законних прав інвестора. Наприкінці 2017 року забезпечення цього захисту Тамаз Сомхішвілі довірив впливовому українському підприємцю і другу мера Києва – Вадиму Столару. Який познайомив британського інвестора зі столичним головою. Була узгоджена ініціатива, в межах якої гроші на реконструкцію площі і компенсацію боргу інвестору мав би виділити Кабмін. Відповідне звернення, ініційоване дружніми депутатами, було прийняте Київрадою у березні 2018 року.
https://kmr.gov.ua/uk/content/proekt-rishennya-kyyivskoyi-miskoyi-rady-4488?
Проте Вадим Столар виявився нездатним забезпечити те, що обіцяв, і інвестор наприкінці 2018 року подав позов до КМДА з вимогою повернути по суті вкрадені в нього гроші. Після цього, вже на початку 2019 року інвестор мав ще низку зустрічей із мером, на яких той визнавав вимоги британця законними, але постійно скаржився на політичну нестабільність через виграш президентських виборів Зеленським і складнощами майбутньої виборчої кампанії 2020 року.
Загалом зустрічей було п’ять. На всіх мер запевняв інвестора у тому, що той має добитися справедливості у своїх вимогах і в той же підкреслював, що непогано бути «корисним для інтересів міста». А щоб британець краще зрозумів ці інтереси, Кличко на останній такий зустрічі виділив для комунікації двох адвокатів – Сергія Алєксєєва та Сергія Боярчукова.
Двоє цих персонажів роз’яснили і продемонстрували, як мер бачить «інтереси міста». Було потрібно профінансувати «виборчий фонд мера» готівкою на певну суму. І інвестором був переданий задаток на фонд, як того і просив мер.
Потім юристи Кличка «вирішували питання» із суддею Господарського суду Києва Сергієм Мудрим, і той 23 грудня 2019 року задовільнив вимоги ТОВ «Київ Термінал», але – тільки частково, зобов’язавши місто виплатити тільки четверту частину вимог – близько $25 млн. Як «розписали» інвестору «рішали» Алєксєєв та Боярчуков, з цієї суми $10 млн це нібито реальний борг міста, ще $10 млн – «компенсація» інвестору, а $5 млн – знов-таки піде до «виборчого фонду». Як пояснили інвестору Алєксєєв і Боярчуков, це був «компроміс від мера», за яким місто було готове підписувати мирову угоду.
Звісно ж, інвестора такий «компроміс» не влаштував, і він прямо назвав юристів мера негідниками та шахраями. Відповідь з боку мера не забарилася. У 2020 році інвестора почав «мочити» відомий близький до Столара фейковий активіст, екс-депутат «Свободи» та власник парку преміум-авто і шикарного маєтку Ігор Мірошниченко. Він засипав Комісію Київради з правопорядку та законності своїми зверненнями та завів платівку про те, що визнання втрат інвестора містом, яке було зафіксовано в угоді про розірвання інвестиційного договору з реконструкції Харківської площі у 2013 році, начебто було незаконним, і нібито жодних втрат інвестор, який розробив проект і сплатив місту $14 мільйонів, не зазнав. Потім цю «платівку Мірошниченка» підхоплять наймані продажні журналісти, зокрема, Дмитро Тузов, що будуть стверджувати про «нікчемність» інвестиційного договору.
На тлі роздмуханого скандалу апеляційна інстанція скасувала рішення першої, і інвестор був змушений шукати справедливості на вищих щаблях судової влади, керівництво якої виявилося набагато більш відповідальним, ніж судові виконавці на місцях, ніж Кабмін та Президент, до яких звертався із публічними листами Тамаз Сомхішвілі. Отже, на тлі того, що проблемою вже почало публічно цікавитися посольство Великої Британії в Україні, інвестора за посередництва підприємця Володимира Банька прийняли тодішній голова Конституційного суду Сергій Тупицький та один з керівників Верховного суду.
Останній орган прийняв справедливе рішення і повернув справу до апеляції. Здавалося б, нарешті може бути прийняте законне рішення, тим більше, що інвестор, з огляду на війну проти росії, погодився на відтермінування і навіть на заміну грошової форми компенсації на негрошову. Але у відповідь опоненти вирішили скористатися війною як приводом, щоб не віддавати борг і розв’язали безпрецедентну за масштабами дискредитаційну кампанію у ЗМІ.
Чиновників-шахраїв і шантажистів чекає «сюрприз» від британських юристів
І тут виникає питання – хто і навіщо був організатором цієї кампанії? Приєднання до неї Кличка сьогодні – це очевидно політичний хід і небажання повертати борги. Але хто і навіщо грає «першу скрипку»? І чи це не проросійські сили, і не російські спецслужби, з огляду на те, що замовний журналіст Іванов публікував особисті документи Федеральної міграційної служби 2007 року із сибірського міста Когалим, до яких може мати доступ лише ФСБ? Чи не маємо ми справу з диверсією проти британо-українських відносин, адже представники посольства присутні на кожному засіданні у справі у Північному апеляційному господарському суді. І кожне нове безрезультатне засідання – ще одна міна під відносини із ключовим союзником.
Українській владі шлють вже занадто очевидні сигнали про це. Захистом Сомхішвілі зайнялася одна з ключових і близьких до британського Уряду компаній – Zaiwalla & Co, яка публічно заявила про те, що представлятиме пана Тамаза Сомхішвілі як його англійський юридичний радник та представник, щоб відстояти його права як інвестора в Україні в англійських судах та органах влади Сполученого Королівства у зв’язку зі знаковою в Україні справою, яка стосується органів міської влади міста Києва.
Ми будемо тримати цю історію на контролі і давати нові ексклюзивні інсайди. Залишайтеся, буде цікаво.
