Прослухавши план перемоги президента Зеленського, мені здавалося, що ці п’ять пунктів не повинні були викликати розбіжностей, як мінімум, в Україні. Я помилився — з першої ж хвилини на план Зеленського обрушилася критика політичних опонентів та різних коментаторів.

Перше, що здивувало, — це те, що запрошення в НАТО вважають абсолютно нереалістичним. Насправді це запрошення давно вже перезріло. Заяви на кшталт “Україна колись буде членом НАТО” звучать з 2008 року і вже давно виглядають неадекватними в поточній ситуації. На Заході точаться гарячі суперечки на цю тему, але коли частина українських політиків висловлює скепсис, потрібно розуміти, що це ллє воду на млин тих, хто проти будь-якої інтеграції України в НАТО. Я впевнений, що отримання запрошення в найближчі місяці абсолютно реалістичне, і Зеленський абсолютно правий, що зараз ще голосніше стукає у двері альянсу.

У плані є два пункти, які дуже стратегічно перекликаються з можливим президентством Трампа. Це положення стосовно природних ресурсів України. Річ у тім, що це — мова, яку Трамп неодноразово використовував щодо інших союзників США: щоб вони гарантували повернення американських інвестицій за рахунок існуючих ресурсів. Також Трамп постійно наполягає на тому, щоб Європа брала на себе більшу відповідальність за власну оборону, тим самим розвантажуючи Америку. Тому пропозиція замінити частину американських військ українськими — це як музика для вух можливого наступного президента. Сам факт існування плану і його пункти явно розраховані на Трампа та його республіканських прихильників у Конгресі, які постійно вимагають чіткої дорожньої карти, щоб зрозуміти, куди рухається ця війна і щоб американська допомога не виявилася марною.

Ще одне питання, яке активно обговорюється останніми днями, — це висловлювання президента про альтернативу НАТО або ядерну зброю. Офіційний Київ поспішив спростувати інформацію про створення ядерної зброї. Я бував на “Південмаші” і добре знаю, що Україна в короткі терміни може створити таку зброю. І думаю, що такі роботи мають негайно розпочатися. Чи доведе Україна ці роботи до кінця, має визначити остаточна позиція Північноатлантичного альянсу. Йдеться про порятунок України як держави, про майбутнє кожного українця та українки, і тут не повинно бути жодних “червоних ліній”!

У сучасному світопорядку, що все більше нагадує джунглі, всі засоби добрі для виживання, а меморандуми, на які ми покладалися, давно порушені їх підписантами. Тому ніхто не має морального права тримати Україну за руки.